Виконання судового рішення «по-новому»

Judge execution

Безумовно, ефективність реформування судової системи неможливе без зміни правового регулювання діяльності органів, на які покладене подальше примусове виконання судових рішень. Інститут приватних виконавців у світі існує давно, і те, що він досить поширений, показує його ефективність.

Закон України «Про виконавче провадження» був прийнятий ще у далекому 1999 році та декілька разів змінювався. Багато норм, що зараз не відповідають суспільним правовідносинам, проявляли свою неефективність, тому саме через ці фактори і постало питання щодо кардинальних змін закону.

5 липня 2016 року були опубліковані Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII та Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII, які Міністерство юстиції обіцяло внести на розгляд до Парламенту ще з початку 2015 року, але Президент взяв ініціативу в свої руки та сам вніс їх у серпні того ж року. Нормами цих законів введено та врегульовано діяльність приватних виконавців в Україні.

Законодавець пішов шляхом «краще зруйнувати старе та побудувати нове, аніж підтримувати та ремонтувати». Тому і виникла ідея введення нового інституту – приватних виконавців. Високопосадовці хотіли перейняти світовий досвід, проте в цілому за основу взяли, на жаль, ідеї своїх колег з країн СНД – а саме Казахстану та ряду інших країн, становлення демократії та побудови реальної правової держави яких не має досить тривалої історії. Проте такий вибір пояснюється схожістю звичаїв суспільного життя.

Системний аналіз законопроектів, їх порівняння з попередніми приводить до думки, що держава планує перейти від ще незапровадженої змішаної системи до системи приватних виконавців, адже вони матимуть певні незначні переваги, що остаточно може знищити довіру суспільства до державного органу.

Одразу вбачається підхід до кваліфікаційних вимог: приватним виконавцям, окрім професіональних, висуваються ще й вікові критерії. Це в будь-якому випадку важливо, адже ці особи зможуть впливати на матеріальне становище багатьох українців і тому беруть на себе за це відповідальність, в тому числі моральну. Проте необхідно дотримуватися принципу рівності в правовому статусі осіб, які будуть здійснювати примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. ,Законом до державних виконавців вимоги висувають менші, що робить їх в очах суспільства менш компетентними.

Увага суспільства привернута до питання винагороди. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановить Кабінет Міністрів України. Її будуть стягувати з боржника. Також угодою зі стягувачем може бути передбачена додаткова винагорода (яку не будуть стягувати). Державним виконавцям залишили стягнення з боржника 10 % виконавчого збору, який буде перераховуватись до державного бюджету, та забрали норму про винагороду державного виконавця, яка мала місце в старому законі. Тому державним службовцям залишиться працювати лише на заробітну плату. Це також розхитує рівновагу. В той же час Міністерство юстиції, проводячи реформу в сфері реєстрації бізнесу, впровадило винагороду за вчинення реєстратором реєстраційних дій. У недалекому майбутньому зможемо конкретно підрахувати різницю доходів осіб, яких держава уповноважує на виконання судових рішень та рішень інших органів.

Приватні виконавці отримують більш вагомий механізм у здійсненні своєї професійної діяльності, адже виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. У державних же виконавців залишається принцип територіальності.

Новий закон передбачає принцип розумності строків виконавчого провадження. Цей принцип є спірним, адже раніше державний виконавець зобов’язаний був вжити всі необхідні заходи протягом 6 місяців, проте цього не завжди дотримувалися. Зараз же чітких термінів не буде. Встановлюються строки для вчинення конкретних дій, чого не було раніше, проте загальні межові рамки не залишили.

Революційним є те, що законом детальніше вказано про можливість звернення стягнення на корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об’єкти інтелектуальної, творчої діяльності, на які раніше було складно звернути стягнення і які лише в рамках теоретичного дослідження мали якесь відображення. Безумовно, це підвищить ефективність виконання судових рішень. Виявлення дебіторської заборгованості боржника – юридичної особи, фізичної особи – підприємця також стане вагомим інструментом при роботі з боржником. Знайшли своє відображення і наслідки фінансових змін у країні. Так, збільшено суми заборгованості, яка дає право звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло: з 10 розмірів мінімальної заробітної плати до 20, і з 3 до 5 розмірів мінімальної заробітної плати – для звернення стягнення на заробітну плату без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника.

Досить поширеним методом приховування активів є непроведення належним чином державної реєстрації майна в установленому законом порядку. Новим законом таке зловживання передбачено і усунено, оскільки надано повноваження з приводу звернення до суду із заявою про вирішення питання щодо звернення стягнення на таке майно.

Також в законі знайшлось відображення норм сімейного кодексу та КзпП, які дають боржникам можливість добровільного виконання рішень про стягнення періодичних платежів без посередництва відповідних уповноважених на виконання рішень органів.

Позитивним є також той факт, що високопосадовці зменшили корупційні ризики в оцінці та уцінці арештованого й описаного майна боржника. У недалекому майбутньому визначення вартості майна боржника здійснюватиметься за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження, і законом чітко прописано розміри уцінки (раніше відсоток коливався у встановлених рамках та не був чітко фіксованим, залежав від волевиявлення самого виконавця).

Норми законопроекту дещо погіршують становище боржників, адже повертається термін пред’явлення до виконання – 3 роки, замість одного року, який поки що діє відповідно до чинної редакції. В законі відсутній термін добровільного виконання. Проте не зрозумілі мотиви законотворців з приводу обов’язку боржників надавати декларацію про доходи та майно. Так сталося, що виконавчі листи, які потрапляли до виконавчої служби, вже містили в собі факт ухиляння від конституційного принципу обов’язковості виконання судових рішень. А тому особа, яка після судових баталій не домовилася з позивачем/стягувачем та не має наміру виконувати судове рішення, точно не буде сприяти його виконанню, подаючи про себе відомості, вказуючи своє майно, особливо беручи до уваги попередню практику взаємовідносин між державним виконавцем та боржником.

Проте було б чудово, щоб одночасно з проведенням реформи було запроваджено механізм автоматичного арешту рахунків боржників, реалізацію якого заплановано лише на 2018 рік. Ця новація стала би вінцем підвищення ефективності виконання рішень.

Отже, лише з часом ми зможемо сказати напевно, чи виправдали себе впровадженні зміни.

consultation price drop

ПОТРІБНА ПОРАДА ЮРИСТА?

ЗАМОВТЕ КОНСУЛЬТАЦІЮ В BITLEX

Замовити консультацію