КРОК ВПЕРЕД, ДВА КРОКИ НАЗАД (ЧОМУ ЮРИСТИ НЕ ЗАЛИШАТЬСЯ БЕЗ РОБОТИ)

Step forward

На початку вересня цього року Верховна Рада нарешті прийняла профільний закон про електронну комерцію. Необхідність його прийняття не викликає сумнівів - ринок e-commerce постійно демонструє зростання показників, а відсутність правового регулювання в такій ситуації невигідна як державі, так і учасникам ринку.

Але слід розуміти, що інтереси держави і підприємців істотно розрізняються між собою: ринок потребує регулювання, тобто - встановлення чітких і зрозумілих правил гри, тоді як діяльність держави, як і раніше, спрямована на жорсткий контроль господарюючих суб'єктів.

При комплексному аналізі ситуації, що склалася навколо інтернет-підприємців, можна однозначно сказати, що прийняття профільного закону - це тільки перший крок. Більше того, до тих пір, поки держава в особі всіх гілок влади не проведе наступних кроків назустріч бізнесу, Закон України «Про електронну комерцію» буде лише набором декларативних норм.

У Законі дійсно багато позитивних моментів, про які вже неодноразово писали - встановлена процедура укладання договорів в мережі, спрощена процедура підписання і надання згоди на обробку персональних даних, частково спрощено ведення бухгалтерського обліку, встановлені вимоги до продавців...

Однак, слід зазначити, що, в кінцевому підсумку, метою такого регулювання є скоріше захист прав та інтересів споживачів, ніж полегшення діяльності суб'єктів ринку електронної комерції. Формалізація і наявність вимог до всіх етапів електронної угоди покладає на останніх додаткові обов'язки (наприклад, продавець повинен розмістити передбачену законом інформацію про себе на сайті). З іншого боку, в розробці закону брав участь бізнес, тому для тих, хто і раніше працював зі своїми клієнтами прозоро і сумлінно, фактично нічого не змінилося.

Багато було сказано також і про термінологічні недоліки закону - наприклад, дане визначення поняттю «електронної форми подання інформації», яке ні разу більше не використовується в тексті нормативного акту. У той же час, юристи вже звикли до недоліків нормотворчості і, об'єктивно скажемо, профільний закон, за винятком кількох дрібниць, досить якісний.

Однак, в питаннях взаємодії держави і бізнесу важливо зовсім інше - не зайві коми, некоректні визначення чи неуважність депутатів. З цим можна жити, навіть можна вести успішну справу! На жаль, як і раніше, підприємців «кошмарить» не відсутність законів, а їх репресивне застосування ...

Основне, що цікавить будь-який бізнес, e-commerce в тому числі, - це взаємодія з виконавчою гілкою влади. Для того, щоб підтримати і без того постраждалий від кризи ринок, необхідно забезпечити злагоджену дію державного механізму: всі ініціативи законодавчої гілки влади повинні знаходити своє відображення і в діях служб і міністерств... Ухвалення ж профільного закону, на жаль, не вирішує основних проблем, з якими стикалися і продовжують стикатися представники електронної комерції.

Найбільш актуальним є, звичайно ж, питання про використання реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО). Як відомо, Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» було встановлено зобов'язання для більшості інтернет-магазинів, приватних підприємців та платіжних систем використовувати РРО. При цьому, склалася невизначена ситуація для тих суб'єктів господарської діяльності, які діють виключно в мережі без безпосереднього контакту зі споживачем (наприклад, продавці веб-сервісів і послуг та інші). Проведення розрахунків за такими операціями не є прийомом засобів за місцем реалізації послуги (тобто не є розрахунковою операцією в розумінні Закону Україні від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР «Про використання реєстраторів розрахункових операцій...», а значить, обов'язки використовувати РРО у таких суб'єктів формально немає. Але з метою убезпечити себе багато хто звернувся до фіскальної служби за офіційними роз'ясненнями.

В одному з перших листів (Лист ДФС України від 30.03.2015 р № 6556/6 / 99-99-22-07-03-15 «Про порядок проведення розрахунків в системі електронної торгівлі») фактично було підтверджено те, що в разі, якщо місце розрахунків не визначено, РРО не використовується. Але в своїх останніх роз'ясненнях ДФС дотримується вже кардинально іншої позиції. До слова, постійна зміна правозастосовчого курсу, як відомо, нічого хорошого за собою спричинити не може.

Зокрема, в Листі ДФС України від 07.10.2015 року N 22818/10 / 28-10-06-11, зазначено, що при здійсненні розрахунків за товари (послуги) суб'єкти господарювання зобов'язані застосовувати РРО, в тому числі - при здійсненні безготівкових розрахунків за допомогою платіжних карт з використанням мережі Інтернет. Аналогічний посил - в листі ДФС від 01.10.15 №20887 / 6 / 99-99-22-07-03-15.

Аналіз законодавства і наведених вище листів є свідченням ситуації, при якій «голова не знає, що роблять руки». Поки що складається враження (дай Бог, оманливе), що прийняття профільного закону не те щоб напівзахід, а скоріше ширма, якою можна зручно прикритися і задекларувати підтримку інноваційного бізнесу, тоді як виконавча гілка продовжує цей самий бізнес викручувати, як може.

Ще одна проблема, яку ніяк не усуне законодавець, - проблема використання електронних грошей дрібними підприємцями. Якщо разом з прийняттям закону «Про електронну комерцію» депутати не вважали за потрібне дозволити єдинникам використовувати альтернативні способи розрахунків, очікується, що цього і не станеться в найближчому майбутньому. Проте, більшість українських інтернет-магазинів є платниками єдиного податку другої або третьої групи, однак, в силу п.п. 291.6 Податкового кодексу не мають права підключити до своїх сайтів нові форми оплати, задовольняючись виключно картками банків. У той же час, легальне використання електронних грошей могло б підвищити виручку дрібного бізнесу на 10-15 відсотків.

Слід також зазначити, що на e-commerce впливає і загальна, часто репресивна, політика щодо підприємців. Тут не можна не згадати ще один недавній лист ДФС від 25.09.2015 року N 8960 / С / 99-99-10-03-02-14, згідно з яким будь-яка помилка в заповненій податкової декларації може бути підставою для порушення кримінального провадження по ст. 358, 366 КК України. Звичайно ж, відсутність умислу не дасть можливості довести справу навіть до суду, але дозволить податківцям вдатися до безлічі слідчих дій, здійснення яких, природно, буде використовуватися, як інструмент тиску.

Підводячи підсумки, хотілося б підтримати нашого законодавця в безсумнівно великій справі - інноваційному, проєвропейському реформуванні законодавчої бази. Однак, реформи, як відомо, це не лише видання нових нормативних актів. До тих пір, поки в головах виконавців (читай - чиновників) панує розруха, жоден закон не допоможе побудувати успішний бізнес-клімат.

А поки що ...

Нам і нашим колегам по юридичному цеху, слід озброїтися нормами Закону «Про електронну комерцію» і продовжувати стояти на сторожі спокою наших клієнтів, оскільки така вища місія будь-якого юриста.

ПОТРІБНА ПОРАДА ЮРИСТА?

ЗАМОВТЕ КОНСУЛЬТАЦІЮ В BITLEX

Замовити консультацію

*Якщо консультація, з якою звернувся клієнт, вимагає поглибленного вивчення, у звязку з чим юрист змушений буде витратити на надання консультації значну кількість часу, вартість консультації (попередньо узгоджена з клієнтом) може бути збільшена.