Поповнити рахунок
Платіж зазвичай здійснюється миттєво
З радянських часів існує тенденція, відповідно до якої у всіх спорах, що виникають у сімейних відносинах та які пов’язані з дитиною, її вихованням та утриманням, суд приймає сторону матері. Так, вирішуючи спір щодо того, з ким з батьків залишиться дитина, перевага завжди віддається матері, а батько в свою чергу повинен сплачувати аліменти. Однак у зв’язку з процесами євроінтеграції України та закріпленням на законодавчому рівні норм щодо заборони будь-якої дискримінації за ознаками статі, релігії, раси тощо і батько, і мати мають рівні права щодо можливості утримання та виховання дитини. Тобто, позаяк особа, з якою проживає дитина, може вимагати збільшення розміру аліментів, так і інший з батьків має право за наявності низки обставин на зменшення розміру аліментів.
Однією з індивідуальних ознак, за якими можна ідентифікувати транспортний засіб (автомобіль, мотоцикл), є його номерний знак. За загальним правилом, тобто відповідно до державного стандарту нашої держави, номерний знак складається з цифр та букв встановленої кількості. Крім того, на номерний знак має бути нанесено символ національної належності. Кожен номерний знак є унікальним. Однак інколи власники автомобілів, переслідуючи різноманітні цілі, замовляють особливі номерні знаки, які складаються лише з букв, зокрема такі номерні знаки можуть містити ім’я власника чи назву компанії, якій належить транспортний засіб. Замовлення таких номерних знаків, які визначені законодавством як індивідуальний номерний знак, є цілком легальним і отримати за плату такий знак може практично кожен, дотримуючись передбачених законом правил та вимог.
За загальним правилом для звернення до суду та розгляду судом позовної заяви необхідно сплатити судовий збір. Особливо актуальною темою судовий збір став після того, як нещодавно законодавець суттєво підвищив його розмір, а також зменшив кількість пільговиків, тобто осіб, звільнених від сплати судового збору. Закон визначає, що судовий збір – це один зі складових судових витрат, який справляється по всій території нашої держави за подання позовних та інших видів заяв, скарг до суду, а також за здійснення видачі судових документів. Судовий збір має бути сплачено до звернення до суду, а копія квитанції про його сплату має бути додана до заяви чи скарги, з якою особа звернулася до суду. Розмір судового збору залежить від низки чинників, зокрема виду судочинства, у порядку якого має бути розглянута справа, категорія справи, інстанція, до якої звертається особа тощо. У низці категорій справ для визначення розміру судового збору має значення, яка саме особа звертається до суду – юридична чи фізична. Зазвичай розмір судового збору встановлюється у відсотках до прожиткового мінімуму, встановленого в Україні на момент звернення до суду. У деяких випадках розмір судового збору залежить від ціни позову, однак у таких випадках передбачається максимальний розмір судового збору, який має бути сплачений позивачем. Як показує практика, необхідність у вирішенні справи судом може виникнути у абсолютно різних людей з різними доходами та матеріальним станом. Інколи особа просто не має можливості оплатити розмір судового збору для розгляду її справи. Враховуючи особливості певних категорій справ, статус певних осіб та деяких інших обставин, чинне законодавство України встановлює пільги щодо сплати судового збору.
У зв’язку з ситуацією, що склалася в Україні (тимчасова окупація території Автономної Республіки Крим та проведення масштабної антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей), виникла нова категорія громадян зі спеціальним статусом, тобто переселенці. Термін «переселенці» є загальновживаним, але на законодавчому рівні закріплено тотожне йому поняття «внутрішньо переміщені особи». Спеціальний закон не лише визначає поняття внутрішньо переміщених осіб, а й визначає порядок отримання такого статусу, пільги, права та обов’язки зазначених осіб, а також повноваження державних органів щодо взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, допомога у реалізації передбачених законом прав тощо. Закон визначає, що статус внутрішньо переміщеної особи можуть отримати громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що мають право на проживання на території України та фактично таким правом не користуються, у зв’язку з тим, що такі особи були змушені покинути своє постійне місце проживання через тимчасову окупацію, збройних конфлікт, повсюдних проявів насильства та масового порушення прав людини. Отже, статус внутрішньо переміщених осіб отримують особи, які мали постійне місце проживання на території Криму, Донецької та Луганської областей, але виїхали на територію, що контролюється українською владою через окупацію чи бойові дії, пов’язані з проведенням антитерористичної операції. Статус внутрішньо переміщеної особи присвоюється особі після отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
За роки незалежності України у судових органів сформувалася позиція, що у трудових спорах, пов’язаних зі звільненням, рішення частіше за все приймаються на користь працівника, якого звільнили. Звичайно інколи звільнення працівника може бути необґрунтованим, наприклад, через особисту неприязнь працівника та керівника чи трудового колективу в цілому тощо. Проте є випадки, у яких суд має прийняти сторону роботодавця, адже працівника було звільнено через наявність законних підстав відповідно до норм чинного законодавства. Трудове законодавство містить перелік підстав, за яких працівника може бути звільнено за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу. Серед таких підстав виокремлюємо невідповідність працівника займаній посаді, прогул, появу на роботі у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння тощо. У разі наявності однієї з цих підстав роботодавець має право звільнити працівника, але важливо дотриматися процедури звільнення аби захиститися від виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, пов’язаного з незаконним звільненням та компенсації, яка може складати чималу суму.
Існує думка, що купівля квартири в новобудові супроводжується низкою ризиків, зокрема, ймовірність того, що будинок не буде добудовано чи здано в експлуатацію, через незаконність будівництва потенційний власник не зможе оформити право власності тощо. Враховуючи ці та низку інших ситуацій, в які може потрапити покупець квартири в новобудові, можна дійти висновку, що безпечніше придбати квартиру на вторинному ринку нерухомості, тобто квартиру, яка вже була у власності та користуванні інших осіб. На жаль, таке переконання є хибним, адже покупка такої квартири також супроводжується великою кількістю ризиків для покупця. Так, покупець може стати жертвою шахрайства, придбати квартиру в осіб, які не мають права продавати квартиру, тобто є недієздатними чи не мають права власності на житло, на квартиру накладено арешт чи інші види обтяжень тощо. У зв’язку з цим, аби бути впевненим у законності укладеного договору та відсутності надалі судової тяганини, пов’язаної, наприклад, з визнанням такого договору недійсним, необхідно ретельно перевірити всі документи, які мають суттєве значення для укладення договору купівлі-продажу квартири.
Через високі ціни на квартири, що є об’єктом купівлі-продажу вторинного ринку нерухомості, українці, бажаючи мати власне житло, розглядають можливість придбання житлової площі в новобудовах. Українські реалії пропонують різні варіанти придбання квартири в новобудові. Так, найбільш поширеними з них є: укладення договору пайової участі, укладення попереднього договору, купівлі-продажу майнових прав тощо. Договір пайової участі укладається між особою та забудовником, відповідно до такого договору особа стає лише інвестором і після здачі будинку в експлуатацію має право вимагати від забудовника передання квартири у власність. Під укладенням попереднього договору розуміють попередній договір купівлі-продажу, відповідно до якого особа лише має право вимагати від забудовника укладення основного договору після закінчення будівництва. Уклавши договір купівлі-продажу майнових прав, покупець отримує право на набуття права власності, а не право власності щодо предмета договору. Великою популярністю сьогодні користується купівля квартири в новобудові шляхом укладення договору відступлення права вимоги.
Кожна особа, яка має у своїй приватній власності будь-яке майно, має право вільно розпоряджатися належною їй власністю. Так, власники майна можуть вирішити долю свого майна на випадок своєї смерті шляхом складання заповіту. Цивільне законодавство встановлює низку вимог, яким має відповідати заповіт, аби мати законну силу. По-перше, заповіт має бути складений у письмовій формі та бути засвідченим нотаріально. Тобто спадкодавець має скласти текст заповіту і звернутися до будь-якого нотаріуса для засвідчення дійсності викладеної у заповіті волі. Причому ознайомлювати нотаріуса з текстом заповіту не обов’язково. По-друге, заповіт має бути зареєстровано нотаріусом у спеціально створеному державному реєстрі та присвоєно йому відповідний номер, що також є додатковою гарантією справжності заповіту. Вирішуючи питання необхідності складання заповіту, власник майна повинен з’ясувати декілька питань, зокрема, чи існує реальна необхідність у складанні заповіту та які існують переваги та недоліки у спадкуванні за заповітом як для самого спадкодавця, так і для обраних ним спадкоємців.
Кожен суб’єкт підприємницької діяльності повинен пам’ятати, що навіть провадячи свою діяльність з дотриманням букви закону, сплачуючи податки та збори у повному обсязі та своєчасно надаючи визначену законодавцем звітність до контролюючих органів, є імовірність отримання запиту про надання інформації та її підтвердження відповідними документами. Закон не надає чіткого визначення поняття запиту про надання податкової інформації, однак це поняття можна визначити як звернення уповноваженого органу до платника податку з вимогою надати інформацію, безпосередньо пов’язану з діяльністю юридичної особи чи фізичної особи – підприємця. Незважаючи на відсутність законодавчого визначення поняття запиту про надання інформації, податкове законодавство досить детально регламентує правила оформлення такого запиту контролюючими органами та особливості надання відповіді на такий запит.
Все більше українських сімей, обираючи місце відпочинку, віддають перевагу закордонним країнам. Особливо актуальним такий вибір став після запровадження безвізового режиму між Україною та країнами Європейського Союзу. Однак плануючи відпустку, потрібно не лише обрати країну та вид відпочинку, спакувати валізи з необхідними речами, але й зібрати всі необхідні для подорожі за кордон документи. Звичайно, відсутність потреби в отриманні візи значно спрощує можливість виїхати в іншу країну для відпочинку, а також суттєво економить час туристів під час підготовки до поїздки та зменшує перелік необхідних для цього документів. Якщо ж з дорослими, які планують відпочити за кордоном, більш-менш зрозуміла ситуація, то трохи складніша ситуація з дітьми, які виїжджають за кордон. Пакет необхідних документів для подорожі в іншу країну дитини, що не досягла 16-річного віку, буде залежати від низки обставин, зокрема, присутність обох чи одного з батьків (опікунів, усиновлювачів тощо) або ж подорож дитини може відбуватися зі шкільною групою без батьків.