Право користування чужою земельною ділянкою виникло ще у Стародавньому Римі. Наразі опишемо різновид такого права – емфітевзис, який закріплений і в сучасному українському законодавстві та має глибинне практичне значення.

          У главі 33 Цивільного кодексу України визначається порядок реалізації права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб – емфітевзису.

          Для коректного розуміння цього поняття пропонуємо розглядати емфітевзис як довгострокове успадковуване речове право на чуже майно, яке можна відчужувати, основна суть якого полягає у наданні права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, не порушуючи її цільового призначення.

          Сторонами емфітевзису обов’язково мають виступати власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання на зазначений вид землекористування.

          Підставою виникнення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Слід також відзначити, що строк зазначеного договору не має перевищувати 50 років згідно з вимогою статті 408 ЦК для земельних ділянок державної або комунальної власності. Також такі земельні ділянки не можуть бути відчужені землекористувачем (емфітевтою). Продаж права емфітевзису земель державної та комунальної власності здійснюється на конкурентних засадах на аукціоні в порядку та спосіб, визначені Земельним кодексом. Таким чином, об’єктом права емфітевзису може бути земельна ділянка, що знаходиться як у приватній власності, так і в державній або комунальній.

          Форма договору – письмова, за домовленістю сторін нотаріально посвідчена. За моментом виникнення прав та обов’язків – договір консенсуальний, оскільки для виникнення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб сам факт передачі земельної ділянки є другорядним.

          Право чужого землекористування (емфітевзис) підлягає обов’язковій державній реєстрації.