Цензура - контроль інформації та ідей, поширених у суспільстві. Цензура була відмінною рисою диктаторських режимів протягом всієї історії. У 20-му столітті, цензура була досягалася шляхом аналізу книг, п'єс, фільмів, теле- і радіопрограм, зведень новин, а також інших форм комунікації з метою зміни або знищення ідей, які визначалися як небажані або образливі.

Цензуру проходило багато матеріалів під приводом аналізу заборони даних, які вважаються непристойними, єретичними або блюзнірськими, крамольними або зрадницькими. Таким чином ідеї були придушені під прикриттям захисту трьох основних соціальних інститутів: сім'ї, церкви і держави.

В Афінах, де демократія вперше виникла, цензура була добре відома як засіб примусу до переважної ортодоксальності. Платон був перший мислитель, який сформулював обґрунтування для інтелектуальної, релігійної та художньої цензури (починаючи від дитячих казок, закінчуючи фільтрацією неортодоксальних поглядів на Бога і майбутнього життя для придушення єресі). Національна безпека і оборона займали друге місце після релігійного імпульсу як обґрунтування для придушення певних вихідних даних.

Існують також форми цензури, які не застосовується прямо як цензура, проте є нею в деяких ситуаціях:

1) "Цензура шляхом залякування" – здійснення будь-яких дій: від погроз стосовно конкретних осіб, від уряду, які контролюють всю діяльність ЗМІ.

Якщо громадяни відчувають, що їх активність в Інтернеті буде аналізуватися державними органами в даній країні, або конкретними уповноваженими особами, їх схильність до участі в вираженні своєї позиції буде набагато меншою, а ніж у ситуаціях, за яких уряд займає нейтральну позицію - класичний «стримуючий ефект».

2) "Цензура на основі консенсусу" – суб’єкт, що поширює інформацію розуміє, що це може потягнути за собою негативні наслідки, а тому така інформація змінюється самим її розповсюджувачем. Дана обставина залежить від кожної конкретної ситуації і прийнятого консенсусу між особами-учасниками такої ситуації.

Цензура в багатьох країнах світу заборонена, в тому числі і в Україні. Однак, якщо розглядати цензуру в її широкому розумінні, відбувається її застосування в частині контролю над інформацією, яка може суперечити моральним засадам суспільства і под.

Разом з тим, свобода слова відстоюється в багатьох міжнародних правових джерел, до яких відносяться Статут ООН (1945), Декларація ООН з прав людини (1948), Пакти ООН про громадянські і політичні права (1966) і про економічні, соціальні і культурні права ( 1966), Європейська конвенція про захист прав людини (1953), Гельсінський заключний акт (1975) і американська (західну півкулю) Конвенція про права людини (1978).