Ліцензійний договір – це угода, за якої одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін.

Ліцензіар – це особа, якій належать виключні майнові права інтелектуальної власності. Ліцензіатом може бути як фізична, так і юридична особа.

У ліцензійному договорі необхідно визначати такі умови:

• вид ліцензії;
• конкретні права, що надаються за договором, та способи використання об'єкта права інтелектуальної власності;
• територія та строк надання відповідних прав;
• особливості (розмір, порядок і строки) внесення плати або дозвіл на безоплатне використання;
• інші умови, які за бажанням сторін підлягають включенню у договір.

В результаті укладення ліцензійного договору з контрагента «знімається» встановлена законодавством заборона на використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Об'єктом ліцензійного договору може виступати винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин, твір науки, літератури чи мистецтва, комп'ютерна програма, база даних чи об'єкт суміжних прав.

З метою спрощення умов договору уповноваженим відомствам або творчим спілкам надається право затверджувати типовий ліцензійний договір. При цьому не заперечується можливість сторін на свій розсуд включати в ліцензійний договір бажані для них умови, які не визначені типовим договором.

Законом передбачене право ліцензіата надати іншій особі субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності, тобто укласти субліцензійний договір. Про можливість вчинення таких дій повинна бути відповідна вказівка в ліцензійному договорі.