Фідеїкоміс – вид заповіту, передбачений римським правом. Суть такого заповіту полягала в тому, що заповідач міг під чесне слово, без уточнення у письмовому вигляді, зобов’язати будь-яку особу (не обов'язково спадкоємця) вчинити певну дію на користь третьої особи (найчастіше – спадкоємця). Наприклад, необхідно було щось передати, виконати будь-яке зобов'язання, повернути борги заповідача його спадкоємцям після смерті тощо.

Разом з тим, фідеїкоміс визначався також як частина майна, яка передається не спадкоємцям по крові, а третім особам.

Ці доручення повинні мати законний характер і відповідати моральним засадам суспільства: не можна було доручити здійснити злочин тощо. По суті, фідеїкоміс знімав обмеження відносно можливості для заповідача розпоряджатися майном у заповіті.

Однак у німецькому праві, на відміну від римського, фідеїкоміс визначався майном, яке в обов'язковому порядку повинно залишатися в межах власності сім'ї, тобто передаватися лише спадкоємцям по крові. Таке правило сформувалося в Європі у XIV-XV століттях. Аналог фідеїкоміса існував також у Російській імперії як майорат, за яким спадкоємцем родового володіння ставав старший син померлого.