Факторинг – це фінансування під відступлення права грошової вимоги, за якого одна сторона (фактор) передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути як наявна вимога, тобто грошова вимога, строк платежу за якою вже настав, так і майбутня вимога, що виникне через деякий час.

Відносини факторингу мають особливий суб’єктний склад. Так, клієнтом може бути тільки суб'єкт підприємницької діяльності (фізична або юридична особа), а фактором - банк чи інша фінансова установа, якій законом надано право здійснювати факторингові операції.

Факторинг передбачає комісійно-посередницьку діяльність, при якій клієнт-постачальник відступає фактору неоплачені платіжні вимоги за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги (рахунки-фактури). Відповідно, фактор стає власником таких грошових вимог і бере на себе ризик їх несплати.

Основними функціями факторингу є:

• забезпечення постачальнику своєчасної оплати відвантажених товарів;
• оцінювання платоспроможності покупця;
• покриття різних фінансових ризиків;
• усунення дебіторської заборгованості клієнта.

Найбільше значення факторинг має для діяльності малих та середніх підприємств, в яких виникають певні фінансові труднощі у зв’язку з несвоєчасним виконанням зобов’язань їх боржниками та обмеженістю доступних джерел кредитування. Тому факторинг є досить ефективним для підприємств, що займаються виробництвом споживчих товарів та регулярним здійсненням поставки цієї продукції торговим мережам.