Сервісом Bitlex було розглянуто Ваше звернення та повідомляється таке.

Є два варіанти вирішення спору щодо майнових прав на квартиру.

1 варіант. Вирішити спір на договірних засадах  

Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Таким чином, Ваш син з невісткою можуть укласти договір про поділ майна.

Однак, виходячи з наданої Вами інформації, вбачається, що невістка не бажає здійснити розподіл майна на договірних засадах, тому єдиним можливим вирішенням спору щодо розподілу майна може бути звернення до суду з позовною заявою та поділ майна в судовому порядку.

2 варіант. Вирішення спору в судовому порядку.

Згідно зі статтею 190 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Тобто майнові права на квартиру за інвестиційним договором є класичним майном згідно з цивільним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено, домовленістю між ними відповідно до статті 63 СК України.

Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі.

Пленум Верховного Суду України № 11 від 27.12.2007 постановою «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у пункті 23 роз'яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело та час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна,  що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя,  наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться  у  третіх  осіб.  При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями,  що виникли  в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).

Не належить до спільної сумісної  власності  майно  одного  з подружжя,  набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але  за  кошти,  які  належали  одному  з подружжя особисто;  речі індивідуального користування,  в тому  числі  коштовності,  навіть якщо вони  були  придбані  за  рахунок  спільних коштів подружжя; кошти,  одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала  особі,  а  також  як відшкодування завданої їй моральної шкоди;  страхові суми,  одержані за обов'язковим або  добровільним особистим страхуванням,  якщо  страхові  внески  сплачувалися  за рахунок коштів,  що були особистою власністю  кожного  з  них.  Стосовно премій,  нагород, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх  частку,  якщо  буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Рівність   прав   кожного   із   подружжя  на  володіння, користування і розпоряджання  майном,  що  належить  їм  на  праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними), та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном,  що  є  об'єктом  права  його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

У випадку,  коли  при  розгляді  вимоги  про  поділ  спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження  чи  використав  його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її  потреби  або приховав  його,  таке  майно  або  його  вартість враховується при поділі.

Виходячи зі змісту загальних засад регулювання права власності, що встановлені статтею 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Норми статей 317, 319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Однак у частині першій статті 358 ЦК України зазначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Таким чином, з моменту набуття права спільної сумісної власності щодо майнових прав на квартиру сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном і за жодних підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Положення частин першої та другої статті 367 ЦК України має аналогічний зміст, яким передбачено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

Наведені вище норми гарантують кожному із співвласників право на поділ того майна, яке знаходиться у їхній спільній сумісній власності колишнього подружжя, незалежно від розірвання шлюбу.

Підкреслюємо, що відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також слід зазначити, що при укладенні договорів одним із подружжя, вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такий, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Тому інвестиційний договір може вважатися договором, укладеним в інтересах сім'ї, саме тому це майно є спільною сумісною власністю.

Крім того, відповідно до положень статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною третьою статті 212 вищезазначеного Кодексу передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, резюмуючи вищевикладене, можна зробити такі висновки.

1. Майнові права на квартиру за інвестиційним договором є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу в рівних частинах.
2. Ваше невістка не може перевести права на квартиру на третю особу без згоди Вашого сина.
3. При поділі майна, суд встановлює обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства та з'ясовує джерело та час його придбання.

Також слід зазначити, що, як свідчить судова практика, зокрема у справі № 521/13908/13-ц, деякі суди не розглядають майнові права як спільну сумісну власність та вважають, що інвестиційний внесок не є об'єктом права спільної приватної власності, в розумінні, як передбачено статями 368, 369 ЦК України, а є тільки правом на сумісну спільну власність у майбутньому.

Отже, для надання Вам правової допомоги нам необхідно вивчити інвестиційний договір.

Отримати цей договір Ви можете самостійно через нотаріуса, в якого засвідчували цей договір або через нашу компанію шляхом направлення адвокатського запиту.

Після того, як ми вивчимо умови договору, можна буде сказати, коли потрібно подавати позов до суду, до введення в експлуатацію будинку та реєстрації квартири, чи можливо це зробити на стадії будівництва.

Відповідь на питання: однозначно можна сказати, що механізми захисту прав Вашого сина є, але потрібно дивитись інвестиційний договір.