Узуфрукт – термін, який використовується в праві романських держав, що передбачає речове право використання певного майна з можливістю отримувати доходи від такого використання (наприклад, шляхом продажу сільськогосподарських культур, лізингу нерухомого або рухомого майна, а також використовуючи фрукти, худобу, отримуючи орендні платежі, а в римському праві – ще й можливість використовувати рабів).

У римському праві узуфрукт був типом особистого сервітуту (servitutes personarum), який встановлювався на досить тривалий період, аж до закінчення життя його власника. Користувач ніколи не мав права власності на таке майно, не маючи можливості розпоряджатися ним, крім права здачі в оренду.

У культурах корінних народів узуфрукт означав право на землю, яка належала всім членам громади без права окремих осіб продавати або зловживати використанням землі таким чином, який може негативно вплинути на подальше використання землі з боку всього суспільства.

Найбільш ранні згадки узуфрукта знайдені в Кодексі Хаммурапі та Законі Мойсея, який передбачав право незаможних членів суспільства користуватися майном великих землевласників.

На даний момент така конструкція прямо не присутня в законодавстві України, однак її елементи сформульовані у правових конструкціях сервітуту, емфітевзису та суперфіцію.