Посередництво – це один із засобів мирного «дипломатичного» вирішення міжнародних спорів. Особливістю цього засобу є залучення третьої сторони, яка бере безпосередню участь у процесі вирішення спору. Вперше цей термін був закріплений у Гаазьких конвенціях про вирішення міжнародних спорів 1899 та 1907 рр. У цих документах зазначено, що посередництво надають треті сторони (держави, міжнародні організації, їх посадові особи, приватні особи (зазвичай відомі громадські діячі)), які не є стороною спору та надають послуги посередника на прохання сторони спору або з власної ініціативи. При цьому надання послуг посередника або відмова від їх надання не може розцінюватись як ворожий вчинок.

Основна суть цього засобу полягає у залученні третьої сторони – посередника, який може брати участь у переговорах з метою сприяння вирішення конфлікту. Посередник, наприклад, може вносити свої пропозиції щодо вирішення спору і таким чином впливати на сам хід переговорів. Саме тому для залучення посередника потрібна згода всіх конфліктуючих сторін. Наприклад, при підписанні Мінських угод 2015 р. посередниками виступали Німеччина та Франція.

Окрім стандартного виду посередництва, є ще особливий вид, який передбачений зазначеними вище Конвенціями. Особливий вид посередництва передбачає, що конфліктуючі держави залучають до посередництва свого «представника» (кожна держава вибирає посередника зі свого боку). Вибрані держави-посередники самостійно проводять переговори, а конфліктуючі сторони при цьому не тримають ніяких контактів щодо конфліктної ситуації, що склалась. Прикладом застосування особливого виду посередництва є Алжиро-Марокканський конфлікт щодо межі, яка виникла восени 1963 р. Посередниками при розв’язанні цього конфлікту виступили Малі та Ефіопія.