Добрі послуги – це один із засобів мирного «дипломатичного» вирішення міжнародних спорів. Особливістю цього засобу є залучення третьої сторони, яка не бере безпосередню участь у процесі вирішення спору. Вперше цей термін був закріплений у Гаазьких конвенціях про вирішення міжнародних спорів 1899 та 1907 рр. В цих документах зазначено, що добрі послуги надають треті держави, які не є стороною спору та надають такі послуги або з власної ініціативи, або на прохання сторони спору. При цьому надання добрих послуг або відмова від їх надання не може розцінюватись як ворожий вчинок.

Окрім держав, добрі послуги можуть надавати міжнародні організації, посадові особи міжнародних організацій або держав, приватні особи (зазвичай відомі громадські діячі). З цього випливає, що добрі послуги можуть бути індивідуальними або колективними.

Основна мета такого засобу вирішення спорів, як добрі послуги, полягає у сприянні та підштовхуванні сторін до діалогу (тобто переговорів). Суть цього засобу відображається у наданні конфліктуючим сторонам матеріальних можливостей для діалогу сторін. Наприклад, держава, що вирішила надавати добрі послуги, створює реальні можливості для проведення переговорів на «нейтральній» території. Тобто добрі послуги не носять обов’язкового характеру і за своєю суттю є лише порадами. Проте держава, що надає добрі послуги, не повинна ні брати участь у самих переговорах, ні впливати на їх перебіг. Якщо держава, що надає добрі послуги, бере участь у самих переговорах, або ж намагається вплинути на їх перебіг, то добрі послуги переходять в інший засіб мирного вирішення міжнародних спорів – посередництво. У такому випадку третя сторона стане посередником.

Прикладом здійснення добрих послуг є підписання Мінських угод у 2015 р., де Білорусь виступила в ролі держави, що надавала добрі послуги.