Реалізація правових приписів — це свідома і цілеспрямована поведінка суб'єктів права, спрямована на втілення передбачених нормативно-правовими актами та індивідуальними правовими актами правил поведінки у життя.

У вузькому значенні реалізація права охоплює лише реалізацію права суб'єктивного, що може виявлятися тільки як його використання. А у широкому розумінні — охоплює реалізацію як прав, так і обов'язків, та є втіленням правових норм у поведінці суб'єктів права, що може здійснюватись у формі використання, виконання, дотримання та застосування.

Використання права — це активна реалізація суб'єктами права своїх можливостей, наданих правовими нормами.

Виконанням права вважається виконання його суб'єктом вимог певних правових норм, які зобов'язують його діяти певним чином, наприклад вчасно сплачувати податки. Але оскільки, як відомо, виконується не право, а обов'язок, тому означений спосіб реалізації права слід би було й називати виконанням обов'язків.

Дотриманням права вважається утримання суб'єкта правовідносин від заборонених правовими нормами дій, наприклад скоєння злочину. Водночас є очевидним, що воно передбачає і необхідність вчинен­ня певних дій, визначених правовими приписами, наприклад виконання правил дорожнього руху.

Під застосуванням права розуміють діяльність уповноважених органів з реалізації їх владних повноважень з використанням приписів правових норм.

Як бачимо, традиційний підхід до означеної проблематики зумовлює ряд алогізмів, які свідчать про його недосконалість.

Крім того, якщо взяти до уваги, що поняття «право» може тлумачи­тись в об'єктивному розумінні — як система норм, що врегульовують су­спільні відносини, і як право суб'єктивне, тобто певні повноваження особи, то виникає закономірне запитання: про реалізацію якого права йдеться? Якщо йдеться про реалізацію суб'єктивного права, то до чого тут, наприклад, виконання права, адже виконуватись можуть обов'язки, а тому тут і мало б ітися про реалізацію обов'язків. Коли ж йдеться про реалізацію права в об'єктивному розумінні, тобто як системи правових норм (правової системи), то, як відомо, система норм, яка включає і права і обов'язки, одночасно не реалізується, оскільки завжди у конкретних випадках реалізуються або якісь конкретні права, або якісь конкретні обов'язки.

Якщо ж виходити з того, що у кожному конкретному випадку ре­алізуються конкретні права або обов'язки, то це дає підстави для вис­новку, що слід вести мову не про «реалізацію права», а про реалізацію вимог конкретних правових норм, якими ці права або обов'язки визна­чені, а ще точніше, про реалізацію конкретних правових приписів, які у цих нормах закладені.