Притримання – це один з різновидів забезпечення виконання зобов’язання. Притримання означає право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або іншій особі, у випадку невиконання ним у строк зобов'язання не повертати цю річ, а притримати її у себе до виконання боржником свого обов’язку. Таке зобов’язання може бути пов’язано з оплатою вказаної речі або відшкодуванням пов'язаних з нею витрат та інших збитків.

При цьому на кредитора покладається ризик випадкового знищення чи пошкодження притриманої речі.

Особливістю притримання порівняно з іншими способами забезпечення виконання зобов'язань є те, що закон надає можливість кредитору скористатися притриманням без попередньої домовленості сторін про це, застосувати притримання саме у зв'язку з простроченням зобов'язання боржником. Тобто для реалізації права притримання достатньою є лише наявність факту порушення зобов'язання й укладати договір щодо права кредитора притримувати майно боржника не потрібно.

При цьому на кредитора покладається ризик випадкового знищення чи пошкодження притриманої речі.

Для того, щоб отримати річ, яку притримує кредитор, боржнику слід виконати дії, що складють зміст зобов'язання. Якщо притримання не здійснило стимулюючого впливу на боржника, вимоги кредитора підлягають задоволенню з вартості речі, яка притримується, за правилами, визначеними для застави.

Спеціальні положення цивільного законодавства передбачають притримання як забезпечення зобов’язань, що виникають із договорів перевезення, комісії та підряду.

Однією із гарантій захисту інтересів боржника є заборона кредитору користуватися річчю, яку він притримує у себе. Крім того, до кредитора не може перейти право власності на річ.

Законом передбачена можливість боржника розпорядитися річчю, яку кредитор притримує, однак з обов’язком повідомити набувача про притримання речі і права кредитора.