Нормативний договір – таке правовідношення між сторонами, у якому висловлена узгоджена воля кількох суб'єктів правовідносин, яке врегульовує відносини між ними, а іноді стає обов'язковою й для інших суб'єктів цих відносин.

Наприклад, Конституційний договір між Президентом України і Верховною Радою України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року; колективний договір у трудових правовідносинах; міжнародний договір, зокрема Федеративний договір Російської Федерації 1992 року, тощо.

До ознак нормативного договору належать:

1) особливість сторін (як правило, сторони є представникам органів публічної влади (держава, її органи, органи місцевого самоврядування, соціальні колективи);

2) нормативний договір формується на основі взаємної згоди кількома суб'єктами;

3) виражений як офіційно опублікований правовий акт;

4) містить конвенціональні норми, які виражають базові права та обов'язки кожної сторони;

5) передбачає специфічну відповідальність за порушення його умов, вказує на нетипову форму вирішення спорів;

6) є тривалим у часі;

7) знаходить конкретизацію положень щодо виконання передбачених у ньому умов через норми підзаконних актів, додаткових договорів вже між конкретними особами.