У розрізі юридичної науки розглядатимемо поняття «диспозиція» як елемент правової норми. Тож диспозиція – це обов’язковий елемент правової норми, який визначає суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Обов’язковим він є з огляду на структурну приналежність до норм будь-якої галузі права, на відміну від таких елементів, як гіпотеза та санкція. Саме ця частина забезпечує регуляцію правовою нормою конкретних суспільних відносин.

          Класифікації диспозицій в юридичній науці здебільшого залежать від приватного чи публічного характеру норм, у яких такий елемент наявний. До прикладу, залежно від ступеня визначеності диспозиції бувають такі:

а) абсолютно визначене правило поведінки – коли законодавець встановлює однозначну модель поведінки, без можливості вибору будь-яких її варіантів, що характерне лише для публічних галузей права;

б) частково визначене правило поведінки – законодавець встановлює лише певні рамки, в яких особи обирають необхідну модель поведінки;

в) відносно визначене правило поведінки – законодавець встановлює конкретний варіант поведінки, проте особа може його розширити або вибрати альтернативу.

          Ще одним різновидом класифікації є ступінь викладення диспозиції:

а) проста диспозиція – лише називає варіант можливої поведінки;

б) описова диспозиція – прямо визначає суб’єктивні права та юридичні обов’язки з детальним їх описом;

в) відсильна диспозиція – в частині статті для розкриття змісту прав та обов’язків є посилання на іншу частину цієї ж норми або іншу норму в межах одного нормативно-правового акта однієї галузі права;

г) бланкетна диспозиція – в частині статті для  розкриття певної моделі поведінки здійснюється посилання на інший нормативно-правовий акт, в тому числі іншої галузі права.