ПОТРІБНА ПОРАДА ЮРИСТА?

ЗАМОВТЕ КОНСУЛЬТАЦІЮ В BITLEX

Замовити консультацію

Хочемо купити будинок. Пропонують купівлю-продаж за договором дарування? Чи це правильно? Які можуть бути ризики?

Сервісом Bitlex було розглянуто Ваше звернення та повідомляється таке.

Під час укладання цивільно-правових угод, особливо щодо розпорядження нерухомим майном, задля мінімізації податків та обов’язкових платежів, дуже часто трапляються випадки, коли сторони правочину, не розуміючи правових наслідків, приховують дійсний правочин, укладаючи удаваний (наприклад: договір дарування нерухомості замість купівлі-продажу або «генеральна довіреність» на управління та розпорядження авто замість купчої).

Так, 07.09.2016 Верховний Суд України, розглядаючи справу № 6-1026цс16, провів правовий аналіз удаваного правочину щодо розпорядження нерухомим майном та зробив правовий висновок, який є обов’язковим для судів та всіх суб’єктів господарювання при вирішені такого роду спорів.

Відповідно до статей 6, 11, 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

У сенсі положень статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п’ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Необхідно також вказати, що Верховний Суд України 24 вересня 2014 року, розглянувши справу № 6-116цс14, предметом якої був спір про визнання договору фіктивним, зробив правовий висновок, відповідно до якого фіктивний правочин – це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином (стаття 234 ЦК України). Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним (стаття 235 ЦК України).

Предметом дослідження Верховного Суду України у справі № 6-1026цс16 був договір дарування нерухомості, який одна зі сторін вважала удаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору купівлі-продажу задля ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно з частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з’ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

У цій справі Верховний Суд України, скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, вказав, що ураховуючи, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суд касаційної інстанції безпідставно не взяв до уваги юридичні факти, з якими закон пов’язує певні правові наслідки, а саме: розміщення в засобах масової інформації співвласником квартири оголошення про продаж квартири, й визнання цього факту продавцем; зняття з депозитного рахунку грошових коштів до моменту укладення спірного договору дарування; надання у позику коштів з метою придбання нерухомого майна й визнання цього факту позикодавцем.

Отже, з урахуванням викладеного суд встановив, що, на відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним, тому встановлення судами вищенаведених фактів свідчить про те, що укладений договір дарування квартири є удаваним.

Крім того, ВСУ чітко вказав підставу для скасування рішень попередніх інстанцій, зокрема те, що суди не встановили обставин, а дарувальники за спірним договором не навели жодних мотивів передачі ними в дар квартири особі, з якою вони не перебували у родинних відносинах.

Отже, правовим наслідком вчинення правочину для приховання іншого правочину є таке:

суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме той правочин, який вчинено насправді;

суд вирішує спір із застосуванням норм чинного законодавства, що регулюють саме дійсний, а не удаваний правочин;

якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або недійсним.

Визнання в судовому порядку правочину удаваним у плані доказовості є складною справою, але, як правило, наслідком такого судового рішення є втрата як часу, так і грошей, а також нервів сторін угоди.

Таким чином, рекомендуємо Вам оформлювати відносини щодо купівлі-продажу будинку належним чином, оскільки Ви ризикуєте опинитись в ситуації, коли доведеться судитися з продавцем.

ЩОДО ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ НЕРУХОМОГО МАЙНА

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.

Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.

У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.

До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

ЩОДО ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ ТА ІНШИХ ПЛАТЕЖІВ ПРИ ОФОРМЛЕННІ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ НЕРУХОМОГО МАЙНА ТА ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Розглянемо нюанси оподаткування зазначених операцій з нерухомістю. Варто зазначити, що для цілей оподаткування згідно з положеннями статті 172 Податкового кодексу України (далі – ПК України) під продажем мається на увазі будь-який перехід права власності на об'єкти нерухомості, окрім їх спадкоємства та дарування. При цьому дохід від продажу нерухомості визначається виходячи з ціни, вказаної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

Не оподатковується податком на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) дохід, одержаний платником податків від продажу (обміну) не частіше одного разу впродовж звітного податкового року житлового будинку, квартири або їхньої частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, яка не перевищує норми безоплатної передачі, та за умови перебування такого майна у власності платника податків більше ніж 3 роки (п. 172.1 ст. 172 ПК України).

Отже, під час продажу фізичною особою нерухомості, яка знаходилася в її власності менше ніж 3 роки та не є спадщиною, оподаткування такої операції буде здійснено на загальних підставах.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більше ніж одного з об'єктів нерухомості, зазначених у п. 172.1 ст. 172 ПК України, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного вказаною нормою Кодексу, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 %. У такому ж порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об'єкта незавершеного будівництва.

При цьому досить важливим є визначення моменту, з якого необхідно вести відлік 3-х років, протягом яких нерухомість знаходиться у власності продавця. Такий момент придбання права власності на майно визначений статтею 334 ЦК України, за якою цим моментом є нотаріальне посвідчення або набуття законної чинності рішення суду про визнання дійсним нотаріально не посвідченого договору.

Право на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України). Таким чином, оскільки договір купівлі-продажу нерухомості підлягає не лише нотаріальному посвідченню, але й державній реєстрації, то 3 роки починають свій відлік з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

При проведенні операцій продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус засвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату ПДФО до бюджету стороною (сторонами) договору (п. 172.4 ст. 172 ПК України).

Строк сплати податку через банківські установи диференціюється залежно від особи, яка здійснює продаж нерухомого майна, та здійснюється особою, яка продає нерухомість, до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; особою, у власності якої перебував об'єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно. Фізична особа зобов'язана зазначити про дохід від такого відчуження у річній податковій декларації.

У випадку невчинення нотаріальної дії (у тому числі відмови сторін від укладання договору) щодо посвідчення договору купівлі-продажу нерухомості, за яким сплачено податок, платник податку має право на повернення надміру сплаченої суми податку на підставі податкової декларації, поданої в установленому порядку, та підтверджувальних документів про фактичну сплату податку.

Обов'язок зі сплати податку покладається на особу, що продає нерухомість.

При цьому варто зазначити, що певні витрати несе також і покупець нерухомості. Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору визначено підприємства, установи та організації (незалежно від форм власності) та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ та організацій, що придбавають нерухоме майно за бюджетні кошти, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами та привілеями згідно із законами й міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Об’єктом оподаткування у такому випадку є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу цього майна. Ставка збору під час придбання фізичними особами нерухомого майна здійснюється у розмірі 1 % від об'єкта оподаткування.

Якщо майнові права на нерухомість передаються від одного власника до другого іншим шляхом ніж купівля-продаж, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні такої операції з нерухомістю не сплачується. Винятком щодо сплати збору також є громадяни, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Однак насправді вказана норма фактично не працює через відсутність повноважного органу з видачі таких довідок.

При укладенні визначених договорів нотаріус фактично виконує функції контролю за сплатою податків та зборів, але при цьому не несе відповідальності за нарахування та перерахування ПДФО при здійсненні нотаріальних дій (згідно з п. 172.4 ст. 172 ПК України нотаріус засвідчує договір купівлі-продажу нерухомого майна між фізичними особами за наявності документу про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору). При цьому приватний нотаріус зобов'язаний щоквартально подавати контролюючому органу за місцезнаходженням свого робочого місця інформацію про нотаріально посвідчені ним договори, укладені між фізичними особами (п. 172.4 ст. 172 та п. 174.4 ст. 174 ПК України).

ДАРУВАННЯ

Стосовно оподаткування договорів дарування можна зазначити таке. Договір дарування обов'язково укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття, зокрема вручення одарованому документів, що засвідчують право власності на майно.

Відповідно до п. 174.6 ст. 174 ПК України майно, одержане платником податку як подарунок, обкладається ПДФО згідно з правилами, встановленими для оподаткування спадку. Базою оподаткування при цьому є дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права), а податкова ставка залежить від особи обдарованого.

Якщо одержувачем подарунку є член сім’ї першого та другого ступенів споріднення, то подарунок обкладається за нульовою ставкою. За нульовою ставкою обкладається також нерухомість, отримана в подарунок особою, яка є інвалідом I групи, має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, а також вартість власності, отриманої дитиною-інвалідом. Для інших одарованих ставка податку складатиме 5 % від вартості подарунка.

Відповідальність за правильність розрахунку та перерахування ПДФО до бюджету покладається на платників податків - фізичних осіб, що отримали подарунок.

Про видані свідоцтва про право на спадок та посвідчені договори дарування нотаріуси інформують органи ДФС. Окрім цього, згідно з ПК України нотаріус щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про посвідчення договорів дарування в порядку, встановленому для податкового розрахунку.

Особа, яка отримала подарунок, має зазначити в річній майновій декларації у складі загального річного доходу дохід у вигляді вартості такого майна (оскільки подарунок класифікується органами ДФС як різновид прибутку та підлягає оподаткуванню у випадках, встановлених ПК України).

Підсумовуючи, можна навести таку схему (сплата податків та зборів):

дарування: обдаровуваний сплачує 5 % ПДФО + військовий збір 1,5 % + 1 % державного мита від суми договору (вартості відчужуваного майна) нотаріусу;

купівля-продаж: продавець сплачує 5 % ПДФО + військовий збір 1,5 % + 1 % державного мита від суми договору (вартості відчужуваного майна) нотаріусу. Покупець сплачує збір на обов'язкове державне пенсійне страхування – 1 % вартості відчужуваного майна.

Послуги нотаріуса оплачуються за домовленістю сторін.

Отже, питання про те, яким чином краще оформити перехід права власності на нерухоме майно, залежить від кожної конкретної ситуації та потребує індивідуального вирішення з урахуванням всіх факторів.

Можливо, Вас зацікавлять такі консультації: